Кінець чандпайского людожера

Відео: ЗОМБИ АПОКАЛІПСИС - Minecraft

Помітивши ніс човна, звір відштовхнувся від пагорба і стрибнув через розвилку. На щастя, задніми ногами він послизнувся на вологому грунті, зачепивши ліву сторону розвилки (з якої потім зібрали кілька шерстинок і клаптик шкіри). Через це стрибок виявився неточним, і, не діставши Афсара Алі, який сидів на носі, тигр звалився прямо в човен. Вийшовши із заціпеніння, Махаббат Алі, який сидів ззаду, обрушив на тигра весло. Розгублений і вражений звір зібрався, розвернувся і стрибнув на берег, відштовхнувшись з такою силою, що перевернув каное і скинув його пасажирів в воду.
Стоячи на березі, тигр сердито гарчав на переляканих братів, які кричали і стукали по човні руками, поки той, до їх великого полегшення, що не пішов.
Вони перевернули каное і стрімко понеслися геть, кличучи на допомогу своїх друзів, які почули шум і, підпливши ближче, в свою чергу стали гукати їх. Брати були вже зовсім знесилені, коли нарешті приєдналися до товаришів і змогли розповісти, що сталося з ними в дорозі. Відпочивши і трохи покуривши, вся ватага рушила далі і
увійшла в більш широку протоку, лівий берег якої густо поросла голпаттой. Аби не допустити повертатися, даремно витративши час, лісоруби вирішили попрацювати пару годин, а оскільки недавній інцидент насторожив їх, вони щільно збилися разом і виставили спостерігача.
Чесно кажучи, ніхто всерйоз не переживав, адже тигра двічі проганяли практично беззбройні брати. Минув час, лісоруби послабили пильність, і тому тигр зміг наблизитися до них непоміченим. Оскільки його намір оволодіти здобиччю з першої спроби провалилося, він в люті пішов, але був сповнений рішучості виправити промах. Подальше вивчення слідів показало, що, стрибнувши з човна, тигр пішов у ліс і ходив невтомно взад-вперед на відрізку в двадцять метрів: про це ясно говорили його багаторазово перекриває сліди. Потім він пішов за човном і сидів за кущем, в той час як люди скупчилися, щоб послухати розповідь про напад. Коли вся партія рушила по широкому струмка, тигр знаходився поруч. Він сховався в підліску, коли лісоруби розгорнули роботи, а потім спеціально або випадково проповз по дузі, наблизившись на вісім-дев`ять метрів до місця, де працював Афсар Алі. Тут він ліг в западині за стовбуром дерева, поваленого бурею, і, мабуть, стежив за своєю здобиччю через вузький просвіт між стовбуром і землею.
Махаббат Алі працював в трьох-чотирьох кроках від брата і глянув на нього як раз в той момент, коли хлопець поклав своє дао на землю і випростався, щоб витягнути скалку з пальця. Махаббат Алі відвернувся. В цю мить тигр стрибнув через ствол. Махаббат Алі почув здавлений крик: «Бхай!» (Брат!) І озирнувся. Тигр стояв на задніх лапах, обрушивши передні на плечі Афсара Алі і смикнув щелепи навколо його шиї. Родичі і друзі з гучними криками розсипалися на всі боки. Покидавши важкі дао і сокири, вони поховалися в човнах або видерлися на дерева.
Єдина людина, яка не здригнувся, був старший брат. Він дивився в жаху, як Афсар Алі марно пручався тигру, і його охопила лють. Громовим голосом він заревів: «Кинь його!» Потім рвонувся вперед з занесеним дао і щосили рубонув тигра по шиї. Звір оглушливо заревів, з рани хлинула кров. Він почав відступати, відскочив в кущі. Махаббат Алі обережно поклав вмираючого брата на землю і кинувся назустріч тигру, який зібрався знову схопити свою жертву. Стиснувши рукоятку закривавленого дао обома руками і вигукуючи: «ІАА Алі!» (Стародавній бойовий клич мусульман), він рушив на тигра. Той зробив пару кроків йому назустріч і зупинився в нерішучості, загрозливо хльостаючи хвостом і визвірився, злобно бурмочучи. Відстань між людиною і звіром було менше метра, і дао Махаббат Алі зі свистом опустилося вниз. Удар міг начисто відсікти хижакові голову, але тигр з переляку відскочив і з ревом помчав в джунглі. Махаббат Алі не зміг зупинити замаху, впав на землю, і лезо дао глибоко встромила в те місце, де тільки що стояв тигр.
Він відразу ж схопився на ноги і кинувся до брата, в той час як інші злізли з дерев і вибралися з човнів, перекидаючись тривожними фразами. Махаббат Апі впав на коліна і обережно підняв голову брата. Слабка іскорка життя ще жевріла в Афсаре Алі, і він спробував щось сказати; губи склалися в ледь чутне слово «Джал» (вода). Але вся питна вода зберігалася у великих глиняних глечиках на баржі, яка перебувала за три кілометри. Розум Махаббат Алі, здавалося, покинув його: він кинувся в нетрі шукати дорогоцінну вологу, яку у нього просив брат. Як божевільний, склавши руки човником, він безцільно метався і стогнав: «Джал! Джал! Джал! »Зрештою родичи підвели його до брата, який уже помер, і Махаббат Алі сів поруч. У нього вже не було ні слів, ні сліз. Напевно, він згадав щасливі дні, коли вся сім`я була в зборі, і думав про старих батьків і вдові Афсара Алі.
Тигр сховався в лісі, перейшовши або перестрибнувши кілька дрібних струмків, і переслідувачі втратили його слід, пройшовши майже два кілометри. Слід крові з рани, нанесеної дао, вів до краю широкої протоки, вказуючи, що тигр перетнув і її. Люди, однак же, не змогли взяти слід на іншому березі: почався приплив затопив все навколо. Коли погоня припинилася, тигр вже брів на південний захід до струмка Міргамарі, за яким починався квартал 26.
На наступний день о 8 годині ранку Абдул Джаббар, мускулистий чоловік середніх років з Ноакхалі, рубав голпатта на березі вузької протоки в кварталі 26. Раптом він побачив тигра, який в упор дивився на нього з іншого берега. Лісоруб закричав, попереджаючи своїх супутників, і всі вони сховалися на найближчих деревах. Тигр перейшов протоку, а коли повернувся і пішов по берегу, на лівій стороні його шиї все ясно побачили свіжу кров і рану від дао - клеймо людожера, який вбив учора Афсара Алі.
Пізнавши тигра, лісоруби стали голосно кричати з дерев, щоб відлякати звіра. Тигр постояв кілька хвилин на березі, дивлячись на дерева і риком. Потім рушив по березі, але люди ще годину просиділи на деревах, перш ніж наважилися спуститися і забратися в свої човни. В якості запобіжного заходу вони вирішили ранок провести в каное і повернутися на роботу після полудня.
Днем лісоруби були насторожі і трималися разом, а близько чотирьох годин вирішили перепочити. У той час як всі інші обтирали спітнілі тіла і надягали сорочки, Абдул Джаббар відійшов на чотири-п`ять кроків помочитися. І тут поранений тигр вискочив з хащі і схопив його. Людина пронизливо скрикнув і викинув руки вперед в марній спробі зупинити нападника, але зімкнулися ікла розірвали йому обличчя на шматки, і Джаббар впав на землю. Його смерть перелякані супутники кинулися врозтіч, рятуючи свої життя, але, пробігши метрів сто, зупинилися і вирушили назад на пошуки товариша.
Вони прийшли в жах, побачивши, як тигр пожирає, почавши з сідниць, свою жертву на тому самому місці, де вбив її. Стоячи метрах в тридцяти від людожера, лісоруби волали і розмахували сокирами, а звір не звертав на них жодної уваги, лише іноді щерілся. Тигр був дуже голодний і відривав великі шматки плоті, поглинаючи їх з видимим задоволенням.
Коли спроба прогнати тигра не увінчалася успіхом, лісоруби видерлися на велике дерево і стали кричати, щоб привернути увагу пропливають човнярів. Так один з них з`явився на лісовій станції Чандпай і повідомив про вбивство.
Коли ми прибули, перелякані люди злізли з дерева і кинулися до нас, кричачи, що чверть години тому тигр уволок полус`еденное тіло їхнього товариша в джунглі, і показали шлях. Після того як був вислуханий короткий звіт про трагедію, лісорубам було наказано прибути на станцію для більш докладної розповіді про те, що сталося.
Було вже надто пізно, щоб іти за тигром в густий ліс, тому вирішили почати тропление на наступний день. Я думав, що, якщо тигр страждає від важкої рани і дуже голодний, він заляже у видобутку і можна буде почати тропление вранці.
У об`їждчика і лісників, які добре знали місцевість, я з`ясував, що ми знаходимося на невеликому острові, що нагадує грубо окреслений витягнутий лист дерева із закругленою верхівкою. Він оточений звивистими рукавами великий протоки, яка роздвоюється у одного кінця острова і возз`єднується в іншого. Лісоруб був убитий в сотні метрів від західного краю острова біля берега протоки, що обмежує острів з півночі.
Щоб перевірити ці відомості, обійшли навколо острова на човнах, і я відзначив, що ліс закінчується в двохстах метрах від східного краю острова на краю великої неглибокої западини, поросла травою з людський зріст. У самому краї височів великий пагорб з глини, зарослий кущами.
В голові вже визрівав план дій, і я обговорив його з об`їждчиком, схилившись після обстеження над картою лісового департаменту. Було вирішено, що вранці в полюванні на тигра візьмуть участь три партії: дві прочешуть ліс від оточуючих рукавів, а третя пройде трав`янисту галявину східного кінця, почавши з глинистого пагорба, відрізавши тигру всі шляхи до відступу. Я ж піду по сліду людожера в джунглі, сподіваючись щонайменше вигнати його на стрільців, якщо не застрелю сам.
Згідно з планом рано вранці озброєні люди в човнах були розставлені по двом рукавах приблизно з стометровим інтервалом, а чотирьох посадили за кущами на пагорбі, щоб вони переглядали западину з піднесення і тримали галявину під прицілами рушниць.
Пастка була поставлена, і мені залишалося зачинити її. Я взяв слід з місця вбивства Абдула Джаббаров і заглибився більш ніж на сто метрів в ліс, де тигр проклав через густий підлісок добре помітну стежку. Зарості обмежували видимість до двох-трьох метрів, і тропление виявилося дуже важким. Я уявляв собі пораненого людожера, яка чатує на мене за кожним кущем, і очі захворіли від напруги - доводилося вдивлятися в кожну п`ядь землі. Тримаючи гвинтівку на згині руки, перш ніж зробити крок вперед, стволом я обережно розсовував кущі.
Щоб подолати сто метрів, мені знадобилося півгодини. Раптом я несподівано відчув звідкись долинув важкий дух. Пару хвилин простояв, незворушно а потім обережно поповз вперед, поки не добрався до високих кущів, верхівки яких зрослися, утворивши якусь подобу арки, а внизу - тунель менш метра заввишки. Тигр проповз в дірку і протягнув за собою свою ношу: стінки тунелю були забризкані кров`ю, і на них залишилися клапті плоті. Щоб заглянути в тунель, мені довелося встати на карачки. Я побачив просвіт в кінці тунелю і в п`яти метрах від себе людожера, який снідав людською ногою і в упор дивився прямо мені в очі. Я тут же розтягнувся на землі і скинув гвинтівку, цілячись в просвіт, але тигр виявився спритнішим. З грізним гарчанням він схопився і відскочив убік, зникнувши з поля зору перш, ніж я зміг натиснути на спуск. Я був гірко розчарований. Дій я трохи швидше, можна було б послати полуоболочечную кулю в серце тигра і укласти його поруч з людиною, якого він убив. Але такий вже це спорт - полювання! Секунда нескінченно довго тягнеться в джунглях, а десята її частка може стати межею між тріумфом і поразкою, а найчастіше між життям і смертю.
Шурхіт кущів підказало, що тигр втік вліво, і я втішав себе думкою, що він все одно потрапить в пастку, влаштовану для нього в лісі.
Обійшовши тунель праворуч і уникаючи підліска, в який міг повернутися тигр, я ступив на галявину, де лежало залишене тіло. Тут було безпечніше: тигр, зважся він повернутися до видобутку, повинен був перетнути смугу відкритій місцевості. Я подумав про те, щоб залізти на дерево і засісти над видобутком, але потім відкинув цю ідею, так як, кажучи відверто, труп був настільки спотворений, що вид його в похмурому оточенні джунглів гнітюче діяв на нерви.
Я стояв і оглядався кілька хвилин, намагаючись не дивитися на труп, і, лише переконавшись, що безпосередньої небезпеки немає, зібрав останки лісоруба в свою сорочку, відсік гілку дерева і підвісив на неї закривавлений вузлик так, щоб його можна було легко виявити і забрати пізніше . Коли я вже закінчив це малоприємне справу, пролунали крики і кілька рушничних пострілів звідти, куди пішов людожер, і відразу ж почувся страшний рев. Тигр заревів три-чотири рази з короткими проміжками, що дозволило представити приблизно, куди він рухається: він ішов з півночі на південь через весь острів і повинен пройти прямо переді мною.
Рев звіра говорив про те, що він важко поранений. Рухомий мисливським азартом, я відкинув обережності і кинувся через галявину з рушницею на поясі. Багато років я практикувався в неприцільно стрільбі з пояса і міг вразити бляшанку, підкинуту в повітря, три рази з п`яти з дистанції 25 метрів. Я хотів перехопити тигра, який, у чому я не сумнівався, пройде переді мною, і тому петляв між кущами, готовий неприцільно стріляти з будь-якої відстані до 15 метрів.
Я зупинився приблизно там, де чекав зустрічі з тигром, і сів між двома густими кущами з гвинтівкою у плеча. У цьому положенні я був захищений від атаки з обох флангів і абсолютно спокійний з приводу будь-якої атаки з фронту. Тільки спина була відкрита, але я вважав, що звідти небезпека не загрожує, хоча час від часу про всяк випадок озирався. Природа обдарувала мене незвично гострим зором, і я не сумнівався, що зауважу тигра вже за 50 метрів. Але, на жаль, пізніший огляд грунту показав, що поранений тигр проповз в 16 метрах від мене (!), Коли я так самовпевнено чекав його в кущах.
Я ніколи вже не зможу зрозуміти, як тигру вдалося підійти так близько, нічим не видавши себе, і ніколи не зможу собі цього пробачити. Тільки подумайте: тигр був поранений в переднє коліно, коли об`їждчик і його люди обстріляли його біля північного рукава, і покалічений прошкандибав в напрямку видобутку, підійшов до мене спереду, побачив з відстані 16 метрів і розвернувся по сліду до східного кінця острова. А людина не тільки не бачив його, але й не підозрював про його присутності! .. Яке майстерне використання прикриття, незважаючи на пекельний біль в виведеної з ладу лапі!
Так, чандпайскій тигр, убивши одного за іншим двох осіб за два дні, пришкутильгав в іншу пастку, влаштовану людьми, більш щасливими, ніж його жертви. Як тільки він вийшов з лісу і проповз в западину, щоб відлежатися у високій траві і зализати рани, з пагорба пролунав залп чотирьох рушниць. Вражений звір застогнав і спробував повзти, втрачаючи кров і осколки кісток. Як сильна людина, закушує носовичок, щоб не закричати від болю, тигр затиснув між зубами пучок трави і, мовчки, забився в агонії. Хитаючись, він повільно встав на ноги і повернувся до пагорбом, де зачаїлася Смерть. Піднявши голову, він заревів з гордістю і викликом, немов закликаючи в свідки своїх ворогів, небо і джунглі, що він вмирає як личить представнику королівського роду *.
Ще один залп прогримів з пагорба. Чандпайскій тигр повільно повалився на бік і заспокоївся навіки.
-------------------------
* Раніше бенгальського тигра іноді називали королівським.