Ірландська хорт

Ірландська хорт більш відома як ірландський вовкодав (Irish Wolfhound з англ.). Це порода величезних мисливських собак, походження якої губиться ще в часах існування Римської імперії. Згідно з історичними даними, ірландську хорта шанували в Римі, де її називали «Cum Julianius» (хорт, що прийшла за Юліаном відступником) в честь поширення і остаточного затвердження християнської релігії Римської імперії. Через кілька століть Ірландія прийняла християнство, а Брудастому хорти стали набирати популярність по всій Римській імперії.

Також відомо, що в середньовіччі (приблизно в XVII-XVIII столітті) пару ірландських хортів підносили як подарунок при королівському дворі Скандинавії, Англії та багатьох європейських країн. У XV столітті в кожному графстві мало бути не менше 24-х ірландських хортів, які захищали стада фермерів від нападу вовчих зграй. Схоже, що саме в ті роки цих собак почали називати вовкодавами. В кінці XVII-го століття заборонили вивезення вовкодавів для збереження їх чисельності. Однак постійний попит і суттєве зменшення кількості вовків призвело до, практично повного, зникнення породи в середині XVIII-го століття.

В кінці XIX-го століття Джордж Грем з Шотландії вирішив відродити породу, але у всій країні йому вдалося знайти всього лише десять вовкодавів. На початку XX-го століття з його допомогою було засновано клуб, який отримав назву «Ірландський вовкодав». У наші дні ці віддані, великі і надзвичайно розумні собаки знову досягли популярності середньовіччя. Крім того, ця порода вважається живим спадщиною кельтської та ірландської культури.

Ірландський вовкодав, своїми особливостями поведінки і характеру, небагато чим відрізняється від інших порід хортів - вони добродушні і спокійні, ласкаві, віддані й слухняні, з почуттям гідності.

Характер у ірландських вовкодавів врівноважено-спокійний. До недоліків цих значних собак можна віднести надмірну збудливість, боязкість і загальмованість.

Добре виражений статевий тип у ірландської хорта: пси більше і мужній, а суки, істотно, поступаються в додаванні кобелям. Висота породи, в ідеалі, становить 81-86 сантиметрів, а мінімальна вага псів і сук повинен бути не менше 54 і 40 кілограм, відповідно. Що стосується ходи вовкодавів - вона плавна і пружна, а руху впевнені і розмашисті, з хорошою координацією.