Круглоголівка такирська (phrynocephalus helioscopus)

Голова такирниє круглоголовки зверху покрита багатокутними або злегка закругленими чешуйкамі- поперек капелюшки по лінії, що з`єднує центри очей, їх 16-27, а. між центральною тім`яної лусочкою і носовими щитками - 9-15. Верхня поверхня морди майже прямовисно переходить в передню, і при розгляді зверху ніздрі не помітні.

Носові щитки розділені 3-4 рядами дрібних луски. Верхнегубних щитків 12-17, вони відокремлені від очей 4-6 поздовжніми рядами лусочок. Нижньогубні щитків 13-15. Спинна луска трохи за бокової, іноді зі слабко вираженими ребришкамі- окремі лусочки або групи їх на спині, боках і підставі хвоста зверху дещо збільшені і несуть на собі короткі шипики. На боках тіла вони розташовані в 3-4 поздовжніх ряди, поверх невеликих горбків, кожен з яких відповідає залягає під ним особливої шкірної залозі. На верхній поверхні шиї невелика, зазвичай добре виражена поперечна складка шкіри. Четвертий палець задньої ноги покритий знизу одним рядом подпальцевих пластинок, що несуть на собі 3-4 поздовжніх реберця. Приплющений і широкий (у самців кілька роздутий) біля основи, хвіст різко тоншає до кінця.

Забарвлення верхньої сторони тіла такирниє круглоголовки вельми різноманітна і залежить від загального фону субстрату. На темних ґрунтах ящірки бурі або темно-сірі, а на пісках і вапняних грунтах світло-сірого або попелястого кольору. Зазвичай з боків спини розташовуються витягнуті поперек коричневі, сірі або бурі плями з нерівними обрисами, простір між якими зайнято дрібними темними цятками. На хребті між кожною парою плям залишаються світлі проміжки, які зливаються іноді в займає середину спини суцільне світле поле. Поперек стегон і гомілок на передніх ногах і хвості чорні, іноді стикаються поперечні смуги.

Часто спинні плями у такирниє криглоголовкі виражені дуже слабо або число їх зменшується до двох, так що середина спини не має малюнка. Поперек голови від ока до ока проходить іноді перервана посередині світла смужка, облямована темним. На боках шиї, позаду голови, - характерні овальні рожеві плями, облямовані блакитним або синім, причому рожевий колір може варіювати до цегляно-оранжевого, більш яскравого у самців. У самок в період відкладання яєць рожеве забарвлення, як правило, зникає, і ділянки шиї в цих місцях набувають одноколірний блакитний тон. У особин із Середньої Азії між кольоровими плямами шиї або вище їх є іноді таке ж додаткове пляма. Нижня сторона тіла брудно-білого кольору, з мармуровим малюнком на шиї і горлі, який може виявлятися і зникати.

Спорадично поширена від низовий Волги до Казахстану і Середньої Азії на сході, до передгірного Дагестану, Південно-Східного Азербайджану і долини Араксу в Вірменії і Нахічеванської АРСР на півдні (карта 47). Поза СРСР мешкає в Східній Туреччині, Північному Ірані, Північно-Західному Китаї та Північно-Західної Монголії.

Більшу частину ареалу в межах СРСР займає номінативний підвид Phr. h. helioscopus (Pall.), До якого відносяться також круглоголовки з Монголії і Китаю. У Східному Закавказзі мешкає підвид Phr. h. persicus de Fil., 1863 (він же Phr. h. horvathi Meh., 1894), що відрізняється меншою величиною (довжина тулуба з головою не більше 56 мм), слабо вираженою складкою поперек шиї і наявністю проходить вздовж потилиці низького гребінця з 3-7 збільшених лусочок, добре помітних при розгляді збоку.

Питання про систематичне положення частини іранських круглоголовок не ясний. За деякими ознаками вони близькі до Закавказькому підвиду, однак відрізняються від нього кармін-червоним забарвленням нижньої сторони хвоста. Мабуть, такирниє круглоголовки з Ферганської долини, які характеризуються великою величиною і більш довгим хвостом, також можуть бути виділені в самостійну підвидового форму.

Мешкає круглоголівка такирська переважно на щільних грунтах з сильно розріджені рослинним покривом: в кам`янистих і глинистих напівпустелях, на суглинках, різного роду такировідние ділянках і солончаках. Рідше зустрічається в мелкобугристой і закріплених пісках. В Узбекистані в кам`янистій пустелі на площі 1 га мешкає в середньому 0,53 особи, а в ковилового степу - всього 0,35. У Кизилкум на смузі глинистих такиров довжиною 1,5 км і шириною 5 м в 8-9 годин ранку було враховано 62 особини, а в передгірній рівнині з розрідженій полинно-ефемерної рослинністю на щебнистих сероземах протягом 15 хв спостерігали до 30-40 круглоголовок. У північних підніжжя хребта Нуратау зустрічається до 1,5-2 особин на 1 га.

Круглоголівка такирська (Phrynocephalus helioscopus)

Притулками служать нори піщанок, тушканчиків, а також власні норки, що влаштовуються часто біля підніжжя кущиків. Норка починається характерним овальним отвором і являє собою прямий або трохи вигнутий хід довжиною до 25 см, полого з знижуються до глибини 7-10 см. Нерідко ящірки влаштовують притулок, підкопуючи під камені, кірки Такири або розширюючи норки комах.

У Туркменії, Узбекистані і Закавказзі після зимівлі з`являються в кінці лютого - початку березня. У Казахстані (Муюнкум) пробуджуються в другій половині березня, а в центральній частині Бетпак-Дали - у другій і третій декаді квітня. Вихід на зимівлю в південних частинах ареалу (Вірменія, Азербайджан, Узбекистан) відбувається в кінці жовтня - початку листопада-в Південному Казахстані в першій половині жовтня, а в центральних його районах - у другій половині вересня.

У різних частинах ареалу серед кормів круглоголовок виявлені мурахи (від 30 до 100% зустрічальності), дрібні жуки (30-90%), терміти (6-63%), гусениці метеликів (до 30%), клопи (до 19%), прямокрилі (до 50%), личинки мух (5%), мокриці (до 18%), павуки (до 19%), а також рослинні залишки (до 10%). Відзначено випадки поїдання скорпіонів і сольпуг. Молоді харчуються переважно мурахами.

У Вірменії після літньої депресії, приблизно з середини серпня, насінники у самців круглоголовок швидко збільшуються в розмірах, досягаючи весняного максимуму (довжиною 8,5-9 мм), до кінця жовтня. В середині вересня починається осінній спаровування. Навесні, відразу після пробудження, спарювання відновлюється, поступово затухаючи до кінця липня. У щойно прокинулись самок в кожному яєчнику міститься по 2-3 великих овоциту, діаметром 3-4 мм, і стільки ж дрібних, що не перевищують 1 - 1,5 мм. Овоцити, що досягають в діаметрі 8,5-9 мм, переходять в яйцеводи- в яєчниках починає розвиватися наступна генерація з 4-5 яєць. Надалі таким же чином може відбуватися і формування третьої кладки.

На початку серпня яєчники знову кілька набухають, що пов`язано з початком овогенезі. Потім відбувається швидке зростання частини овоцитов, і на час відходу на зимівлю у статевозрілих самок в кожному яєчнику міститься по 2-3 жовтих овоциту величиною 2,5-3,5 мм, які будуть відкладені під час першої весняної кладки. На Мангишлаке перша кладка відбувається з кінця травня до першої половини червня-не виключено, що в червні бувають вже повторні кладки. У Західній Туркменії самки з яйцями в яйцеводах, мабуть, першою кладки відзначені з 6 квітня по 6 травня. В Узбекистані перша кладка буває в середині квітня - середині травня, друга - в середині червня.

У Закавказзі перша кладка доводиться на кінець квітня, друга на кінець травня - початок червня. У Південній Вірменії відзначені 3 кладки за сезон, причому остання - в кінці липня - початку серпня. У кладці від 2 до 7 яєць, в залежності від розмірів самки. Молоді, вперше беруть участь в розмноженні, відкладають зазвичай лише 2 яйця. В Узбекистані в першій кладці міститься від 3 до 7 яєць, у другій - від 2 до 5. Розміри тільки що відкладених яєць від 7х11 до 8,5х12,5 мм. Інкубаційний період близько 40 днів.

У Південно-Західній Туркменії і на Мангишлак сеголетки з`являються в першій декаді - середині липня, а в Центральному Казахстані - на початку серпня. В Узбекистані й Вірменії перша генерація молодих починає з`являтися з середини червня, друга - в кінці липня - початку серпня-при трьох кладках за сезон остання генерація з`являється тут в кінці вересня - початку жовтня. Розміри тільки що вийшли з яєць цьоголіток 42-49 мм (довжина тулуба з головою 18-24 мм).

Молоді такирниє круглоголовки, що з`являються на світ з червня по серпень, навесні наступного року беруть участь в розмноженні. Вихідні з яєць у вересні - жовтні вперше беруть участь в розмноженні одночасно з молодими двох перших генерацій минулого року. У Вірменії вже через два тижні після виходу з яєць в живих залишається не більше 50% цьоголіток, ще через два тижні - близько 30%, а до часу відходу на зимівлю - всього 15-20%. До весни наступного року в розмноженні беруть участь не більше 15% уцілілих ящірок. До зими другого року життя доживають лише поодинокі особини. Зареєстровано лише два випадки, коли самки доживали до третьої зимівлі і один - до зими четвертого року життя. Майже повне оновлення основного складу популяції в Закавказзі відбувається трохи більше ніж за один рік.

Література: Визначник земноводних іпресмикающіхся фауни СРСР. Учеб. посібник для студентів біол. спеціальностей пед. ін-тів. М., "Просвітництво", 1977. 415 с. з іл.- 16 л. мул.