Малоазіатська, або турецька гадюка (vipera xanthina)

Верхня поверхня голови малоазіатської гадюки покрита ребристою чешуей- без реберець лише лусочки куприка морди. Над кожним оком по 1 сильно збільшеною і виступає лусочці (надочноямковий щиток), відокремленою низкою дрібних лусочок від верхнього краю ока.

Зверху тіло турецької гадюки темно-сірого кольору з бурим відтінком. Уздовж хребта 1 ряд жовтувато-помаранчевих і коричневих плям з темною облямівкою, що іноді зливаються в широку звивисту смугу. На боках - по ряду темних, іноді слабо виражених плям. На потилиці виділяються 2 темні косі смуги, іноді з`єднані в задній частині. Черево поцятковано дрібними чорнуватими пятнамі- кінчик хвоста знизу жовтувато-оранжевий.

Поширена малоазіатська гадюка від Ірану і Туреччини на заході до Східного Закавказзя, Сирії, Йорданії та Ізраїлю на сході і південному сході.

Малоазіатська, або турецька гадюка (Vipera xanthina)

У Вірменії, Нахічеваіской АРСР і сусідніх районах Туреччини та Ірану мешкає підвид Vipera xanthina raddei Boetl., 1890, що характеризується головним чином особливостями забарвлення. Номінатівная форма зустрічається в околицях Стамбула і на крайньому заході Малої Азії. Третій підвид - V. х. palaestinao Werner, 1938 - населяє південно-східну частину ареалу.

Турецька гадюка мешкає на висоті від 1000 до 2500 м в гірничо-ксерофітних, зокрема дубових, лісах, в ялівцевих рідколісся, на кам`янистих схилах з прорідженою деревами та кущами, рідше в гірських степах. Місцями заходить на оброблювані землі.

Ховається під камінням, в тріщинах скель і в норах гризунів. Навесні па місцях зимівлі чисельність іноді досягає 50-80 особин на 1 га. У квітні - травні веде денний спосіб життя, а в жарку пору року повністю переходить на присмеркову і нічну активність.

Харчується малоазіатська гадюка переважно гризунами, головним чином звичайної і сніжної полівки. Поїдає також пташенят гніздяться на землі птахів, рідше ящірок. Молоді годуються комахами, переважно сарановими.

У першій половині вересня самка приносить 3-10 дитинчат довжиною 19-21 см. Сильно отруйна. У зв`язку з швидким скороченням чисельності включена в міжнародну Червону книгу.

Література: Визначник земноводних іпресмикающіхся фауни СРСР. Учеб. посібник для студентів біол. спеціальностей пед. ін-тів. М., "Просвітництво", 1977. 415 с. з іл.- 16 л. мул.